Водне середовище існування.

Водне середовище існування за своїми умовами значно відрізняється від наземно-повітряного. Вода має високу густину, менший вміст кисню, значні пе­репади тиску, водойми різних типів відрізняються концентрацією солей, швидкістю течії тощо.

Гідробіонти - мешканці водойм -- виробили пристосування як до існування у водному середовищі взагалі, так і до певного типу водойм.

Екологічні групи гідробіонтів.
Планктон - організми (деякі бактерії, ціанобактерії, водорості, найпростіші, медузи, дрібні ракоподібні, личинки риб) не здатні протидіяти те­чіям, тому розносяться ними на великі відстані. їхні пристосування до існування в товщі води пов’язані з забезпеченням плавучості: дрібні розміри, різно­манітні вирости, зменшення щільності тіла (полег­шення скелетних елементів, наявність газових вакуолей, жирових включень тощо).

Нектон - орга­нізми (більшість риб, головоногих молюсків, кито­подібні) здатні активно пересуватись у товщі води, незалежно від напрямку течії. Вони мають обтічну форму тіла і добре розвинені органи руху.

Бентос -  організми, які мешкають на поверхні або в товщі дна водойм (форамініфери, коралові поліпи, круглі та малощетинкові черви, деякі молюски і ракоподібні, голкошкірі, придонні риби, деякі водо­рості, бактерії). Ці організми мають пристосування для пересування по дну водойм або прикріплення до нього, часто здатні закопуватись у його товщу.

Перифітон - організми, які оселяються на різних субстратах у товщі води, дно кораблів, гідротехнічні споруди тощо. Такі організми мають різні пристосування для прикріпленого способу життя. їхнє поширення забезпечують певні фази життєвого циклу (личинки, спори тощо).

Нейстон  - організми, які мешкають на межі повітря­ного і водного середовища. При цьому одні з них більше пов'язані з повітряним (наприклад, клопи-водомірки): вони пересуваються по поверхневій плівці, використову­ючи силу поверхневого натягу води. Цьому сприяє і незмочуваність їхнього тіла. Інші ж більше пов’язані з водним середовищем, їхнє тіло спирається на водну плівку знизу або підвішується до неї (деякі бактерії, найпростіші, рако­подібні, комахи та їхні личинки, молюски, личинки і мо­лодь риб).

Основні властивості водного середовища. Різні зони Світового океану відрізняються за харак­тером дії екологічних факторів, серед яких провідна роль належить температурі, освітленості, тиску, га­зовому складу і солоності води, рельєфу дна.

Висока теплоємність води на відміну від повітря зумовлює значно менші коливання температури в її поверхневих шарах. Так, протягом року коливання температури в поверхневих шарах Світо­вого океану не перевищує 10—15° С. На великих гли­бинах температура стала: від 1,5° С до 2° С. Але водойми різних типів значно відрізняються за своїм температурним режимом.

Освітленість водойм швидко зменшується зі збільшенням глибини. Як правило, на глибинах по­над 250 м фотосинтезуючі організми існувати не мо­жуть.

На глибини понад 1500 м світло взагалі не прони­кає. Деякі глибоководні організми (кишковопорож­нинні, ракоподібні, молюски, риби) здатні самі виробляти світло за рахунок окиснення певних ліпідів. Це явище називають біолюмінесценцією (від грец. біос - життя і лат. люмен - світло). Світлові сигнали дають змогу глибоководним організмам зби­ратися в табуни, знаходити особин протилежної статі при розмноженні тощо.

Оскільки вода поглинає промені світла, то навіть організми з добре розвиненими органами зору (го­ловоногі молюски, риби, китоподібні) бачать лише на незначній відстані. Тому для спілкування, орієн­тації в просторі, пошуку їжі вони використовують звукові, електричні, хімічні способи передавання та отримання інформації.

Водойми різних типів відрізняються за сольовим складом води. В океанічній воді солоність відносно стала - 34-35 проміле. Оскільки вміст солей у воді впливає на їх надхо­дження в організм, то цей чинник обмежує поши­рення гідробіонтів. Якщо мешканці прісних водойм вимушені виводити надлишок води з організму (одноклітинні - за допомогою скоротливих вакуолей, багатоклітинні тварини — органів виділення), то со­лоних - зберігати її (наприклад, завдяки непроник­ним для води покривам). Лише деякі види можуть мешкати в широкому діапазоні солоності води (на­приклад, рачки-артемії).

Кисень, який міститься у воді, надходить туди з атмосферного повітря, а також виділяється фотосин- тезуючими організмами, що мешкають у верхніх шарах водойм. Із збільшенням глибини концентра­ція кисню у воді знижується. Тож глибоководні організми пристосувалися до існування в умовах дефіциту кисню.

Густина води - один із провідних факторів водного середовища існування. З нею пов’язаний тиск: при зануренні на кожні 10 м він зростає приблизно на 1 ат­мосферу, на великих глибинах він може перевищу­вати 1 000 атмосфер. Тому гідробіонти пристосовані до існування на певних глибинах і лише окремі види (деякі черви, голкошкірі) здатні існувати від приплив­но-відпливної зони до глибин у кілька тисяч метрів.

На життя гідробіонтів впливає і в’язкість води. Більша в’язкість солоної води порівняно з прісною полегшує ширяння організмів у її товщі.

Пересування водних мас зумовлене положенням Землі відносно Сонця і Місяця відносно Землі (при­пливи і відпливи), земним тяжінням (течія річок), впливом вітру тощо. Рух води забезпечує міграції гідробіонтів і переміщення кормової бази. Організ­ми, які мешкають у припливно-відпливній зоні, ма­ють особливі пристосування. Під час відпливу вони закопуються в пісок, ховаються у черепашках, буди­ночках (кільчасті черви, молюски, вусоногі раки) або мігрують у відкрите море (медузи). Певні пристосу­вання мають і організми, які мешкають у прісних водоймах зі швидкою течією (водорості, райдужна форель, личинки комах).